• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• Історія

Лебедина пісня Харченко Віри Федорівни

Будь-яка школа має свою історію, свої імена, свою пам’ять. Історія Домантівської школи була б неповною без педагогічної спадщини Віри Федорівни Харченко. Віра Федорівни – ідеал громадянина для багатьох поколінь домантівчан. На початку навчального року Віра Федорівна зустрілася з 5-класниками. Маленькі діти із захопленням слухали розповідь легендарної вчительки, яка колись навчала не тільки їхніх батьків, а навіть дідусів і бабусь. Від батьків чули 5-класники, як гарно Віра Федорівна читає напам’ять вірші, як чудово вона грає на баяні і співає, як щиро вміє розповідати про минуле. У цьому вони змогли переконатися. Тихо сиділи хлопчики і дівчатка, зачаровані величчю Людини, що стояла перед ними; ловили кожне слово, кожну ноту, кожен погляд. А Віра Федорівна розповідала про себе і про школу, адже вона і школа – це єдине ціле: без неї не було б школи, а без школи не було б її.

Народилася Харченко В.Ф. 22 січня 1928 року в селі Домантово . Була в сім’ї селян дев’ятою дитиною. Злидні та хвороби забрали чотирьох братів та двох сестер. Смерті дітей підірвали здоров’я батьків. У 5 років Віра попросилася до школи. Батько пошив із полотна торбу – і дівчинка пішла до школи, а через три дні сказала: « Я вже все знаю». У 7 років вона знову пішла до школи. Навчалася добре, хоча була у класі наймолодшою. За відмінне навчання одержала першу нагороду – вовняну шаль.

До початку війни закінчила 6 класів. Віра багато читала, дуже любила твори зарубіжних класиків. Після визволення району від фашистів закінчила 7 клас і без екзаменів вступила до Золотоніського педагогічного училища, яке закінчила в 1947 році. Велику групу випускників цього року направили на роботу в Ізмаїльську область (нині – Одеська область).Віра Федорівна працювала у м.Рені. Потім вона захворіла на малярію. Хвороба повністю виснажила її. І от обласна лікарня дає дозвіл облвно відпустити вчительку додому. У жовтні 1949 року Віра повернулася у Домантово. А в сільській школі у цей час не було вчителя у 3 класі. Дирекція вмовила молоду вчительку допомогти. Так у листопаді 1949 року Харченко В.Ф. була призначена на посаду вчителя початкових класів , а з вересня 1950 року – на посаду вчителя російської мови і літератури ( у цей час вона вже заочно навчалася на філологічному факультеті Черкаського педагогічного інституту).

З 1952 по 1958 рік Віра Федорівна працювала вчителем російської мови і літератури у Вознесенській та Дмитрівській школах , а в 1958 повернулася у рідну Домантівську школу, яка на цей час вже стала середньою. Після смерті батьків вона повністю занурилася у роботу.

Все життя вчительки було пов’язане з мистецтвом. Вона захоплювалася музикою, гарно співала, а тому, коли у 1967 році з’явилося місце організатора позакласної та позашкільної роботи, не задумуючись, погодилася на цю посаду.

Праця Віри Федорівни Харченко була гідно вшанована. 27.01.1964 року Міністерство освіти УРСР нагородило її нагрудним значком «Відмінник народної освіти», а 6.03.1965 року їй присвоєно почесне звання –заслужений вчитель школи УРСР. Далі було ще багато нагород : медалі А.С.Макаренка, «За доблестный труд в ознаменование столетия со дня рождения В.И.Ленина», подяки від дирекції школи, облвно, обкому профспілки, товариства «Знання» тощо. Та найбільшою нагородою для неї є любов учнів і повага односельчан. Це ті категорії, які не можна нічим виміряти, вони не додають статків, але роблять людину по-справжньому щасливою. Віра Федорівна до цього часу листується зі своїми випускниками. Вони пишуть їй про свої біди і радості, знаючи , що завжди знайдуть підтримку у свого сивочолого ВЧИТЕЛЯ, мудрого і надійного.

Все життя Віри Федорівни пов’язане з книгою. У неї вдома прекрасна бібліотека, якою користуються всі книголюби села. Книги для неї – порадники і друзі.

Харченко Віра Федорівна – педагог від Бога. Про таких , як вона, у минулі сторіччя писали гімни і оди, їх вінчали лавровим вінком на знак визнання таланту. Ми ж сьогодні хочемо покласти до ніг Віри Федорівни свою любов. Домантівська школа пишається своїми ветеранами праці, пишається Вами, Віро Федорівно. Ми впевнені, що сьогодні, озираючись назад, Ви впевнено можете повторити слова О.Захаренка: «Без школи себе не уявляю. Вона моє життя».

Шеремет Микола Прокопович

Вчитель історії , директор Домантівського НВК з 1960 по 1983 р., ветеран Великої Вітчизняної війни, орденоносець , засновник сільського краєзнавчого музею .

Нагороди: орден Червоної зірки, орден «Знак Почета» ( 1978), медалі «За відвагу», «За перемогу над Німеччиною», «За доблестный труд»(1970), знак «Ударник девятой пятилетки» (1976).

Нагороджений грамотами : Грамотою Міністерства освіти України (1971), Міністерства освіти СРСР , ЦК профспілки (1972), облвно та обкому профспілки (1977), Міністерства освіти СРСР (1981), виконкому Золотоніської райради (1987).

Життєве кредо: «Розуміння плідності праці є одним з найкращих задоволень»

18 грудня 1921 року в сім’ї Шереметів Прокопа та Катерини народився син, якого батьки назвали Миколою, Миколою Прокоповичем. Він виріс у бідній, але дружній сім’ї. Від мами узяв доброту, чуйність, любов до людей, від батька – любов до праці.

Тяжке було дитинство та юність Миколи Прокоповича. Він пережив штучний голодомор, підлітком тяжко працював на сільському цегляному заводі, та не забував і про навчання. В 1937 році закінчив Домантівську семирічну школу, а в 1941 – Коробівську середню школу. В серпні цього ж року був призваний до лав Радянської Армії. Далі – війна, про яку офіцеру-ветерану до кінця днів нагадували бойові нагороди, товариші-однополчани, що часто приїздили в гості.

По війні працював обліковцем Золотоніського «Заготсіно». Потім завгоспом, далі - вчителем фізкультури в Домантівській семирічній школі.

Закінчивши Золотоніське педагогічне училище в 1951 році, працював вчителем історії, а з 1958 року - завучем. В цьому ж році Микола Прокопович закінчив Полтавський педагогічний інститут. Один рік очолював Дмитрівську середню школу, а з 1 вересня 1960 року був призначений директором Домантівської середньої школи, звідки і пішов на заслужений відпочинок в 1983 р.

Микола Прокопович – чудовий батько . Разом з дружиною Марією Костівною виростив та виховав трьох доньок, які зараз пишаються своїм батьком.

То був директор з великої літери: енергійний, мудрий, розумний, талановитий, вимогливий і в той же час добрий, чуйний, людяний.

Голова первинної ветеранської організації села Домантово, вчитель-пенсіонер Цибуля Г.Г. згадує : « Історія Домантівської школи буде неповною без педагогічної спадщини вчителів-ветеранів. Тих, хто ще з нами, і тих, кого вже немає серед нас. Я схиляюся перед пам’яттю Шеремета М. П. 8 лютого 2010 року виповнилося 10 років , як його немає з нами. Микола Прокопович – талановитий педагог, господар, порядна, чесна, принципова людина. Він не шкодував сил і часу, щоб запрацювала у школі виробнича бригада, табір праці та відпочинку, гуртки, група продовженого дня. Було введено навчання шестирічок. Односельчани вдячні Миколі Прокоповичу за створення народного музею. Такі педагоги як Шеремет М.П. заслуговують на повагу і визнання.»

Харина Ольга Іванівна

Учитель української мови і літератури Домантівського НВК, справжній майстер своєї справи, взірець для учнів та односельчан. 41 рік свого життя віддала школі.

Життєве кредо: «Лише тоді буяє квіт життя,

Коли любов, і радощі, і праця…»

Учитель-методист (1982р.), відмінник народної освіти УРСР (1976), орден Дружби народів (1981), медаль «Ветеран труда» (1987).

Нагороджена Грамотами Черкаського облвно і обкому профспілки (1966), МО УРСР і республіканського комітету профспілки (1970), виконкому Черкаської обласної ради (1990), Золотоніського райво і райкому профспілки ( 1970-1990).

Де ти, моя стежино?

Відповідь на це запитання, поставлене незабутнім Андрієм Малишком, шукає кожен, хто закінчує школу і вирушає у широкий світ. Нам, дітям колгоспників, цей широкий світ закінчувався Золотоніським педучилищем, куди прийшла і я і яке дало нам глибокі знання та навчило любити працю і рідну мову. Далі був черкаський педінститут, омріяний диплом і зустріч із завідувачем Золотоніським райвно Клименком Володимиром Федоровичем – великим оптимістом, талановитим керівником і щедрої душі людиною, який запропонував місце в новозбудованій Домантівській середній школі. Колектив тут підібрався молодий, завзятий, налаштований на працю , який очолив вимогливий керівник Шеремет М.П. І закипіла робота. Швидко обжили нове приміщення школи, обладнали затишні класи, які пізніше стали кабінетами, посадили сад і квітники, організували роботу гуртків. З ранку до вечора школа повнилася дзвінкими дитячими голосами. Учителі мови організували учительський та учнівський драматичні гуртки, які познайомили дітей із пронею Прокопівною, Шельменком-денщиком, Стецьком, Марусею Чурай, героями творів Лесі Українки, О.Довженка, Нечуя-Левицького.

За 41 рік педагогічної праці довелося випустити 12 класів юнаків і дівчат, частина з яких стали вчителями української мови і літератури і гідно продовжують традиції рідної школи. Це Цюра К.О., Сало Т.І. та інші.

До роботи в школі додавалася громадська діяльність. Я була депутатом сільської ради, головою жіночої ради, керувала драматичним гуртком при клубі, брала участь у хорі, жіночому ансамблі, тріо. Разом із дітьми обробляли колгоспну землю, допомагали у збиранні врожаю.

Так сталося, що та стежина, якою я вперше прийшла до школи, стала єдиною на весь час трудової діяльності. Нею ходили до школи дочка Світлана, син Юрій, внучка Вікторія, чоловік Олексій Олексійович.

Якось одна учениця написала у творі: « Бути вчителем – це ж світу білого не бачити». Це так і не так. «Так» - це уроки, зошити, звіти, наради. «Не так» - це сміх дітей, їх перешіптування, їх напружене думання, таке дороге і рідне. Коли згадаєш усе це , робиш остаточний висновок: життя вдалося.

Олексій Олексійович Харина

Учитель фізикиз 50-річним стажем, директор Домантівського НВК з 1983 по 2005 рік, талановитий педагог і мудрий керівник.

Життєве кредо: «Тільки при сумлінній праці розкривається істина»

Учитель-методист (1994р.), «Відмінник народної освіти» (1967р.), «Відмінник освіти СРСР» (1980),медаль «За доблестный труд в ознаменование 100-летия со дня рождения В.И.Ленина» (1970), медаль «Ветеран труда» (2000), значок «Відзнака Золотоніського району» (2005).

Грамоти Черкаської обласної Ради (1966), Черкаського облвно і обкому профспілки (1972),

ЦІУВ (1979), Золотоніського виконкому (1979), МОУРСР(2001),Золотоніської райдержадміністрації (2003), Черкаського обкому профспілки (2008).

Доля

Був місяць грудень, морозний, сніжний. Сніг так тихо кружляв у повітрі, а зорі так яскраво світили, що здавалося, ніби вони сповіщають про якусь гарну подію. У невеличкій оселі в Домантові сиділа молода мати і притискала до грудей дужого новонародженого хлопчика. Хіба могла вона тоді знати, що тримає на руках майбутнього педагога, який впише гідну сторінку в історію Домантівської середньої школи. Сина назвала мати Олексієм - на честь чоловіка, батька дитини. З того часу минуло більше 70 років. Хлопчик давно виріс і став Олексієм Олексійовичем. Важким було його дитинство. Батько загинув на фронті, мати у 25 років залишилася вдовою з трьома дітьми на руках. Школу Олексій закінчив із срібною медаллю. За порадою товариша вступив на навчання до Черкаського педагогічного інституту, який закінчив з червоним дипломом. Після служби в армії розпочав Харина О.О. трудову діяльність. Спочатку працював учителем фізики, потім став завучем, а далі - директором Домантівської школи.

Важко порахувати, скільки учнів пройшло через дбайливі руки і чуйне серце Олексія Олексійовича. Правду кажуть: “Щастя береш там, де його кладеш.” У багатьох юнаках і дівчатах щасливо повторився сам учитель. 39 випускників школи стали вчителями фізики і математики.

Під керівництвом Харини О.О. Домантівська школа (одна з перших у районі) почала навчати 6-річок.

Зараз Олексій Олексійович знаходиться на заслуженому відпочинку, та школу він не забуває ніколи. Спочатку йому навіть здавалося, що він не зможе без неї жити, а потім зрозумів, що, де б він не був, вона завжди буде залишатися його школою, а він її директором. Це дійсно так. Директор школи - це не професія, навіть не посада. Це доля.

Він уже не молодий, сивина вкрила скроні, час тягарем ліг на плечі. Та його очі світяться молодістю. Про себе він говорить: « З великою повагою і любов’ю ставлюся до педагогічної праці, до вчителів та учнів. За 50 років педагогічної праці багато встиг зробити, але не все…Абсолютної істини в природі немає».

Випускники 2009 року

Цибуля Ганна Григорівна

Відмінник народної освіти (1986 р.), нагороджена Грамотою управління народної освіти Черкаського облвиконкому (1991 р.).

Життєве кредо: « Робити людям добро»

Серце, наповнене любов’ю і добром

Народилася 7 січня 1937 року в с. Вільхи Золотоніського р-ну в сільській багатодітній родині.

Батько не повернувся з війни. Виховання дітей взяв на себе вітчим, який виявився прекрасним батьком. У перший клас пішла в 1945 році у Вільхівську початкову школу, яку закінчила в 1950 році. Втратила зір і перенесла операцію на очах.

У 1950 році пішла в 5 клас Домантівської школи і закінчила 6 клас в 1952 році. Перейшла до 7 класу Коробівської середньої школи в 1952 році і закінчила 9 клас в 1955 році.

10 клас закінчувала в Тальнівській школі №3.

У 1956 році вступила до Черкаського медичного училища на фельдшерський факультет і закінчила його в 1958 році.

До 1966 року працювала фельдшером у с.Новодмитрівка і с.Вознесенське. Потім рік працювала медсестрою Золотоніської дитячої лікарні.

1 вересня 1967 року пішла працювати в Домантівську середню школу медсестрою групи продовженого дня, а з 1975 по 1991 р.р. – вчителем української мови і літератури.

В 1972 році вступила на філологічний факультет Київського ордену Леніна державного університету ім..Т.Г.Шевченка.

Закінчила університет в 1978 році заочно.

З 1958 року одружена має сина і доньку, нині вдова.

Скільки себе пам’ятає брала участь у гуртках художньої самодіяльності. Завжди намагалася допомагати людям. Була почесним донором для пересадки шкіри дітям після опіків.

Вийшовши на заслужений відпочинок, бере активну участь у громадській роботі району і області. Проводить конкурси «Таланти багатодітної родини», де багато сільських дітей стали переможцями і поїхали безкоштовно в «Артек».

До 2007 року була членом ради ветеранів села Домантова, а з 2007 року очолюю раду ветеранів.

В селі організувала клуб «Надвечір’я», клуб ветеранів «Родина» по адаптації і реабілітації одиноких і пенсіонерів. Піклується про ветеранів ВВ війни і праці. Організовує тематичні вечори і свята пам’ятних дат і релігійних свят.

Із 2004 року – голова Золотоніської районної організації Всеукраїнського союзу жінок-трудівниць «За майбутнє дітей України».

Намагається робити людям добро, бути їм потрібною.

Циганник Марія Юхимівна

Вчитель біології, нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора.

Життєве кредо : «День — маленьке життя, і треба прожити його так, начебто ти маєш померти зараз, а тобі раптом подарували ще добу» (М.Горький)

Циганник Марія Юхимівна народилася в 1922 році в с.Вільхи Золотоніського району Черкаської області у бідній селянській родині. У 1937-1940 р.р. навчалася в Золотоніському педагогічному технікумі і після його закінчення розпочала свою трудову діяльність вчителькою початкових класів у Кіпченецькій початковій школі Кам*янець-Подільської області.

З 1944 року працювала вчителем та завідувачем Вільхівської початкової школи.

В 1954 році заочно закінчила ЧДПІ ім. 300-річчя воз’єднання України з Росією за спеціальністю вчитель біології та хімії середньої школи.

У 1962 році прийшла на роботу в Домантівську ЗОШ вчителем біології 5-10 класів.

За високий професіоналізм, вимогливість, справедливість і чуйність її любили і поважали учні і колеги.

Кожен урок Марії Юхимівни проходив на високому науковому рівні із впровадженням передових педагогічних технологій та технічних засобів навчання. Вивчення біології супроводжувалося переглядом навчальних кінофільмів, проведенням дослідів та наукових експериментів.

Любили учні школи відвідувати і гурток біології. На його заняттях завжди було цікаво та повчально.

За дорученням наукових установ Марія Юхимівна вела дослідницькe роботу по вирощуванню сільськогосподарських рослин на шкільних ділянках.

Шкільна кролеферма під її керівництвом вирощувала елітні породи кролів.

Кабінет біології, в якому проводила уроки Марія Юхимівна, вважався одним із найкращих у школі.

Багато учнів Марії Юхимівни полюбили біологію на все життя, обравши професію лікарів, ветеринарів, агрономів, тваринників, вчителів біології.

За зразкову працю Марія Юхимівна нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора.(1972р.)

Померла Марія Юхимівна 17.01.2010р. на 88 році життя.

Голова первинної ветеранської організації села Домантово Цибуля Г.Г. згадує: «Чимало в Домантівській школі шанованих педагогів, відданих своїй справі, творчих і невтомних, таких, як покійна Цигарник М.Ю. За свою педагогічну діяльність вона навчала учнів молодших класів, вчила математики школярів середніх класів і біології – старшокласників. Мала багату і щедру душу, ніжне серце і глибоку відданість обраній професії».

Строкань Лідія Петрівна

Старший вчитель (1995 р.), вчитель математики Домантівського НВК, голова районного методоб’єднання вчителів математики.

Життєве кредо: «Лиш праця світ таким ,як є, створила, лиш в праці варто і для праці жить».

За сумлінну працю неодноразово нагороджувалася грамотами:

Грамота обласної ради по туризму та екскурсіях (1981),

Почесна грамота Черкаської геологорозвідної експедиції (1981), Грамоти Золотоніського відділу освіти (1994, 1997), Грамота Золотоніської районної ради(2000), Почесна грамота обласної державної адміністрації (2000), Грамота районної ради профспілки працівників освіти і науки (2003), Грамота відділу освіти Золотоніської райдержадміністрації (2005), Подячний лист Федерації профспілок Черкаської області (2007), Почесна грамота президії Черкаського обкому профспілки працівників освіти і науки (2007),

Грамоти відділу освіти Золотоніської РДА (2009).

Майстер своєї справи

Давні мудреці казали, що математика – цариця наук. Звичайно, не всім ця наука легко дається. Та школярам Домантівського НВК пощастило, адже математику у них викладає справжній майстер своєї справи – вчитель вищої категорії Строкань Лідія Петрівна.

Колись давно, 30 років тому, приїхала Лідія Петрівна до Домантова, і відразу підкорила серця учнів. Ще б пак! Вона закінчила Черкаський педагогічний інститут , мала дуже міцні знання, а головне – велике бажання передавати свої знання підростаючому поколінню. Школярі відразу зрозуміли, що математика – наука серйозна, а вчителька, хоч і молода, але вимоглива та принципова. З кожним роком авторитет Лідії Петрівни зростав. Її помітили не тільки у Домантові, а й в районі почали говорити про талановиту вчительку , яка дає міцні знання. Багато років Строкань Л.П. була головою шкільного методоб’єднання вчителів природничо-математичних дисциплін, а нині очолює районне методоб’єднання вчителів математики.

Маючи міцні знання та методичні вміння, Лідія Петрівна погодилася очолити школу молодого вчителя для вчителів математики. Скільки разів приїздили до неї на відкриті уроки вчителі району вже й не злічити! Вчителька брала участь в апробації підручника з геометрії.

Колеги поважають Лідію Петрівну . Саме тому вони обрали її головою профспілкової організації Домантівського НВК. Протягом 18 років вона очолювала ПК, дбала про колег та пенсіонерів, часом забуваючи про себе.

Строкань Л.П. була членом виконкому Домантівської сільської ради, а також депутатом Золотоніської райради.

Найбільшою нагородою для вчителя, звичайно ж, є повага та любов учнів. Більше 10 випускників Лідії Петрівни пішли її шляхом, обравши професію вчителя математики. Може пишитися вчителька багатьма своїми вихованцями, які досягли висот у вивченні математики. Так, наприклад, Брильов Сергій став переможцем обласної олімпіади з математики і отримав можливість навчатися у математичному ліцеї в Києві.

Усю себе віддаючи улюбленій професії, Лідія Петрівна Строкань часто повторює слова І.Франка: «Лиш праця світ таким ,як є, створила,

Лиш в праці варто і для праці жить».

Гавриш Надія Карпівна

Вчитель початкових класів, протягом багатьох років очолювала ПК Домантівської школи

Життєве кредо: «Вчися все життя і у життя»

«Старший учитель» (1995), знак «Победитель соцсоревнования»(1974), медаль «Ветеран труда» (1989), знак «Відмінник народної освіти» (1987).

Гавриш Надія Карпівна народилася 29 листопада 1935 року.

Після закінчення школи вступила до Золотоніського педагогічного училища, а в 1954 році закінчила його. З цього часу 43 роки працювала вчителькою початкових класів у Домантівській середній школі.

Більше 20 років Надія Карпівна була незмінним головою профспілкового комітету. Співала у сільському хорі, шкільному ансамблі вчителів. У 1987 році їй присвоєно звання «Відмінник народної освіти». У 1995 році – звання «Старший вчитель». Вона неодноразово проводила семінари, відкриті уроки.

За свою працю нагороджена трьома грамотами за успіхи у навчанні і вихованні підростаючого покоління. Надія Карпівна займала активну життєву позицію. Вона мріяла виховати багато хороших дітей, дати їм міцні знання. Була нагороджена у 1989 році медаллю «Ветеран праці»

Промайнули роки. Зараз Надія Карпівна на заслуженому відпочинку.

Андрущенко Надія Яківна

«Старший учитель»(1990 р.), мудрий і

надійний педагог.

Нагороди : значок «Відмінник народної освіти УРСР» (1991),

Грамота обласного обкому працівників освіти і науки України (1981), Грамота Міністерства народної освіти УРСР (1986), Грамота райкому працівників освіти і науки (1979), Грамота Міністерства народної освіти УРСР (1991).

Життєве кредо : «Любити дітей».

Андрущенко Надія Яківна народилась і виросла в селі Домантово у бідній селянській сім’ї. Тут закінчила семирічку, а в 1954 році – Лохвицьке педагогічне училище. За направленням поїхала працювати в м. Диканьку. Але любов до рідного села виявилась сильнішою. В кінці жовтня цього ж року повернулась в рідне село. Школа була розташована в хаті, клас був комбінований, в якому навчалось 16 учнів усіх чотирьох класів. Оце було пекло, про яке молода вчителька і не думала. Без досвіду, далеко від колег, розводила руками і не знала, як працювати далі. Часто падала у відчай, хотілось покинути все і піти геть. Але любов до дітей перемогла. У вересні 1958 року почала працювати у новій школі. Працювати стало веселіше. Поруч були колеги, до яких можна було звернутись за допомогою. І так пішло, полетіло.

Надія Яківна за 49 років роботи в школі виховала понад півтисячі учнів. Діти були різні за вдачею, характером, розумовими даними, але всіх їх дуже любила вчителька. Часто згадує Надія Яківна своїх учнів поіменно. Це Кисломед Віра, три брати Цюри ( Іван, Володимир та Василь), Прокопенко Станіслава, Калайда Сергій, брати Козінки ( Володимир, Василь та Григорій), два брати і сестра Цибулі : Олександр, Юрій і Людмила (тепер молодша невістка Надії Яківни).

За час роботи в школі працювала аж при трьох директорах і десятьох завучах. Всі допомагали, хоч були суворими.

Нині Надія Яківна на заслуженому відпочинку. Виховала з чоловіком чудових дітей: Юрія і Анатолія. Шанують і люблять Надію Яківну невістки Майя і Людмила. З великою любов’ю виховує внучок. А вони, наче дві каплі води, схожі на бабусю.

Катерина Олексіївна Цюра

Вчитель української мови і літератури, «Старший учитель» (1995 р.), завуч Домантівського НВК ( з 1994 р.); людина, віддана школі і дітям.

Життєве кредо : « Успіх приходить до тих, хто рухається вперед».

Нагороджена грамотами Золотоніської райдержадміністрації (2002, 2005, 2006, 2007, 2008, 2009), почесною грамотою Золотоніської районної ради (2008).

Смак справжнього учительського щастя

Якщо небо посилає дітей, значить, є надія. У вчителя приготовлені для них книга життя і голубина мова. Саме він, педагог, запрошує дітей присісти на чудове поле людського існування, вчить їх жити думкою про майбутнє.

Ще в далекому 1977 році К.О.Цюра прийшла до школи села Домантова працювати старшою піонерською вожатою. Прийшла і залишилася, бо любила школу понад усе. Інтуїція та чуттєзнання потребують жертв. Саме безкорислива любов і відданість дітям, спілкування з ними на принципах рівноправності , свободи, співробітництва привели до успіхів.

«Діти – це квіти в саду суспільного життя, і мені дуже хотілося , щоб вони зростали привабливими і любими для найвибагливішого садівника. Я розуміла, що для цього потрібен дбайливий догляд, любов, уміння відчувати серцем усе, що відбувається навколо, - згадує Катерина Олексіївна. – Я намагалася непомітно зазирнути у найпотаємніші куточки дитячої душі. А потім уже зрозуміла: без дітей я ніхто. Закінчила Черкаський педагогічний інститут. Вчитель. Класний керівник. Заступник директора з виховної роботи. Заступник директора з навчально-виховної роботи. Я зрозуміла, що нову людину може виховати тільки нова людина, яка йде вперед. Безпосереднім обов’язком своєї роботи я вважаю допомогти дітям подолати небезпечні ділянки життєвого шляху». У своїй роботі вчителька спирається на українські національні традиції, підпорядковує діяльність своїх вихованців морально-ціннісним орієнтаціям національного менталітету українців: бути щедрим, розуміти інших, співчувати людям, поважати старших.

Олена Сочнєва, учениця К.О.Цюри, згадує: « В 11 класі я була членом МАН, писала роботу з української літератури. Наставником і помічником була моя вчителька Катерина Олексіївна. Саме тоді я переконалася, що тільки вона підтримала мене , допомогла перемогти і стати студенткою Черкаського університету. Я обрала фах за покликанням - учитель української мови і літератури, як і моя вчителька. На неї хочеться рівнятися, з нею хочеться порадитися, з нею просто хочеться поговорити і про земне, і про високе…»

Почепцова Марія Іванівна

Життєве кредо : «Твій клас – твій власний світ. Це твій роман, твоя поема, твоя наукова праця. Працюй над ним, нехай він буде твоїм шедевром!»

Нагороди: Грамота райкому працівників освіти і науки України (1998), Грамота обласного комітету працівників освіти і науки України (1994), грамота Міністерства освіти і науки України (2003).

Учитель любові і добра

Коли доля прихильна до дітей, вона посилає їм справжнього вчителя, учителя з великої літери. Домантівським школярам пощастило, бо вона подарувала їм талановитого педагога Почепцову Марію Іванівну.

Саме з ініціативи Почепцової М.І. у Домантівському НВК були запроваджені етичні лінійки .

Марія Іванівна – керівник методоб’єднання вчителів початкових класів Домантівського НВК. Вона вимоглива до колег, до учнів, але насамперед – до себе. Тому й мріє, щоб кожен її клас став справжнім шедевром. Вона радіє успіхам своїх вихованців і засмучується, коли їм щось не вдається.

Батьки вихованців Почепцової М.І. можуть сказати про неї багато. Так, Пампушко Н.П. говорить: « Я вважаю, що моєму синові дуже пощастило. Мати таку вчительку – це справжнє щастя. Я , відправляючи сина до школи, завжди спокійна за нього , бо знаю, що він у надійних руках. Думаю, Марія Іванівна – педагог від Бога. В її грудях б’ється справжнє учительське серце. Ми , батьки, називаємо її учителем любові і добра».